Текст бизнес-книги "Основи економічних знань"

Автор книги: Коллектив авторов

Раздел: Экономика, Бизнес-книги

12. Поланьи К. Великая трансформация: политические и экономические истоки нашего времени / пер. с англ. А. А. Васильева, С. Е. Федорова. – СПб.: Алетейя, 2002.

13. Чекмарев В. В. Новая политическая экономия: истоки и итоги (Костромская инициатива): актовий докл. на теорет. семинаре «Дискуссионные проблемы современной обществоведческой и экономической мысли». Москва, 20 окт. 2009 г. / В. В. Чекмарев. – М.: МГУ им. М. В. Ломоносова: Центр обществ. наук. Режим доступа – http//newpoliteconomyorg/publications/articles/86.Pdf.

14. Шаститко А. Механизм обеспечения соблюдения правил: (эконом. анализ) // Вопросы экономики. – 2002. – № 1. – С. 32 – 49.

Розділ 2
ЦІЛІ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬНІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЇХ ДОСЯГНЕННЯ

Глава 5
СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО, ЙОГО ЗМІСТ, ФУНКЦІЇ, ФАКТОРИ ТА РЕЗУЛЬТАТИ

5.1. Економічні потреби та економічні інтереси людини і суспільства, їх сутність, структура і функції.

5.2. Виробництво як спосіб, форма й умова задоволення потреб та інтересів. Суспільний продукт і його структура.

5.3. Фактори виробництва та їх розвиток у процесі еволюції людського суспільства.

5.4. Закон зростання потреб та розвиток системи мотивації до праці.

Потреби людини і суспільства, як досить складна і багатогранна наукова проблема, вивчаються в економіці, психології, соціології, філософії, маркетингу. Тому існує безліч визначень потреби, але у більшості з них потребу зв’язують з відчуттям, бажанням індивідом, колективом або товариством недостатності чого-небудь. Наприклад, одне з найбільш вдалих: «Загалом потреба – це бажання людини в будь-чому, що забезпечує її життєдіяльність та поліпшує її» [2, с. 39].

На думку автора, у визначенні слід підкреслити, що, окрім потреб окремого індивіда, людей взагалі, необхідно виділити потреби колективів, соціальних груп, населення окремої країни, певного об’єднання держав, світової спільноти.

Потреба – це відчуття або усвідомлення нестачі в чомунебудь для забезпечення життєдіяльності і/або підвищення добробуту окремої людини, колективу людей, соціальної групи, населення окремої країни, певного об’єднання держав, світової спільноти.

У цьому визначенні перераховані різні рівні, на яких у тій чи іншій мірі проявляються потреби людей, які є першоосновою формування потреб населення окремої країни, певного об’єднання держав, світової спільноти.

Під добробутом розуміють забезпеченість населення необхідними матеріальними і духовними благами, послугами й умовами, що задовольняють його потреби. Він виражається системою показників, що характеризують якість життя.

Використовується безліч класифікаційних ознак потреб.

Передусім їх класифікують за суб’єктами та об’єктами.

Досить обґрунтована класифікація потреб за суб’єктами наведена в роботі [2, с. 39]:

• індивідуальні, колективні та суспільні;

• домогосподарств, підприємств і держави;

• суспільно-економічних класів і соціальних груп.

У цій класифікації виділені потреби окремої людини, потреби соціальних груп (потреби певного колективу або підприємства), потреби окремих класів людей (мільярдери; мільйонери; середній клас; люди, що знаходяться за межею бідності). В умовах глобалізації економіки, що відбувається, а також необхідності рішення надзвичайно актуальних екологічних та інших проблем світового рівня вважається доцільним збільшити перелік суб’єктів додаванням до потреб населення окремої країни потреб окремого об’єднання держав, світової спільноти.

Потреби окремої людини суб’єктивні. Вони часто суперечать суспільним потребам інших суб’єктів. Потреби населення окремої країни – це забезпечення обороноздатності; охорона природного довкілля; профілактика і лікування СНІДу, наркоманії, іграманії, алкоголізму, туберкульозу; охорона суспільного порядку; безкоштовна освіта, медичне обслуговування; відвідування музеїв, театрів тощо. Перераховані потреби можуть реалізовуватися тільки на регіональному, державному, міждержавному рівнях за рахунок бюджетів відповідних рівнів.

За об’єктами потреб виділяють:

• фізіологічні (їжа, вода, повітря, відпочинок, сприятливий температурний режим і т. п.);

• матеріальні (житло, одяг, побутовий інвентар, знаряддя праці, транспортні засоби, прикраси і т. п.);

• соціальні (спілкування, громадська діяльність, громадське визнання і т. п.);

• духовні (розширення кругозору, наукова й інша творча діяльність, створення прекрасного і т. п.).

Залежно від джерела задоволення виділяють економічні і неекономічні потреби. До економічних потреб відноситься ті, задоволення яких пов’язане із господарською діяльністю, з процесом виробництва матеріальних продуктів і послуг (їжа, одяг, побутовий інвентар, знаряддя праці, транспортні засоби, опалювання приміщень, медичні послуги тощо). Неекономічні потреби задовольняються за рахунок дарів природи (повітря, сонячне світло, сонячна енергія і т. п.). Економічні потреби є потужним стимулом участі людей у процесі суспільного виробництва з метою їх задоволення.

Залежно від зв’язку із процесом виробництва виділяють потреби:

• виробничі (устаткування, матеріали, сировина, енергоресурси);

• невиробничі (їжа, одяг, побутовий інвентар, знаряддя праці, транспортні засоби, прикраси, громадська діяльність, громадське визнання, наукова й інша творча діяльність, створення прекрасного тощо).

За відповідністю моральним засадам суспільства можна виділити потреби:

• що відповідають моральним засадам суспільства;

• аморальні, такі, що отримали форму залежностей (алкогольної, наркотичної, ігрової, нікотинової та інших). На жаль, у ринковій економіці вони часто стимулюються соціально безвідповідальними суб’єктами господарювання в гонитві за прибутком.

За черговістю задоволення розрізняють першочергові і другорядні потреби.

За можливістю задоволення в повному обсязі виділяють потреби:

• що задовольняються (першочергові потреби);

• що не задовольняються (другорядні потреби).

На рівень і структуру потреб людей впливають національні особливості, традиції, релігія, кліматичні і природні умови, рівень розвитку економіки країни проживання. Наприклад, у населення країн Африки значно менше потреб у теплому одязі і взутті, а також в опалюванні приміщень, ніж, наприклад, у населення України, Росії, Білорусі.

Широке визнання отримала класифікація потреб людини, запропонована американським психологом А. Маслоу, хоча, як і будь-яка інша класифікація, вона носить умовний характер. А. Маслоу, виділив п’ять груп потреб:

• фізіологічні потреби (їжа, вода, повітря, відпочинок, сприятливий температурний режим);

• потреби у безпеці, упевненості в майбутньому, відсутність війн, забрудненості природного середовища, насильства; гарантований дохід і місце роботи, соціальний захист тощо;

• соціальні потреби, потреби у відносинах приналежності (у родині, друзях, громадській діяльності, належності до якогось колективу, товариства і т. п.);

• потреби у повазі (у самоповазі, визнанні, схваленні родини, друзів, колективу, у високому соціальному статусі тощо);

• потреба в самореалізації, самоактуалізації (в освіті, спорті, особистісному зростанні, науковій та іншій творчій діяльності, створенні прекрасного, участі в художній самодіяльності тощо).

А. Маслоу вважав, що потреби мають ієрархічну структуру і задовольняються послідовно в тому порядку, в якому вони перераховані. Насправді це не завжди так, а швидше відповідає раціональній поведінці людини.

За мірою задоволення економічних потреб у певній країні за конкретний період часу виділяють:

• абсолютне (потенційно можливе) задоволення потреб, що визначається за умови повного й ефективного використання усіх факторів виробництва за відсутності безробіття;

• дійсно можливе задоволення потреби формується з урахуванням рівня використання усіх факторів виробництва, що фактично склався;

• платоспроможне (фактичне) задоволення потреб визначається за умови задоволення платоспроможного попиту населення.

Фактичне задоволення потреб відбиває досягнутий рівень їх задоволення.

Потреби задовольняються в процесі створення і споживання певних благ. Благо – це усе те, що може задовольнити якісь потреби людей, тобто вироблені продукти і послуги, а також дари природи.

Існує багато класифікаційних ознак благ. Так, залежно від джерела походження розрізняють економічні і неекономічні блага. Економічні блага – це матеріальні продукти і послуги, що створюються в процесі виробництва, а також вільний час працюючої людини. Їх кількість і доступність залежать від масштабів і ефективності виробництва в конкретній країні і/або в країнах-експортерах. Неекономічні блага – це дари природи, що є часто необмеженими, дармовими. До них відносять сонячне світло, сонячну енергію, енергію вітру, сніг, повітря, природну вологу і тому подібне.

Рівень задоволення потреб населення країни і його добробут знаходиться в прямій залежності від рівня розвитку економіки й ефективності соціально-економічної політики, що проводиться в країні. Розрив за рівнем задоволення потреб населення між країнами величезний. Так, у 2011 р. у США на 1000 осіб, здатних за віком управляти автомобілем, доводилося більше 900 машин, в Західній Європі – більше 600, а в Індії – менше 10. На одне американське домогосподарство припадає в середньому більше двох телевізорів, тоді як у Ліберії і Уганді телевізор є менше, ніж в одному домогосподарстві з десяти [4].

Потреби людей є джерелами економічних інтересів. Економічний інтерес – це прагнення до якнайповнішого і найефективнішого задоволення усвідомлених економічних потреб окремої людини, колективу, соціальної групи, населення окремої країни, певного об’єднання держав, світової спільноти. Між економічними інтересами перерахованих суб’єктів, як правило, існують суперечності. Як відомо, суперечності є двигуном прогресу. В умовах капіталізму особливо гострими бувають суперечності між інтересами людей різних класів: мільярдери; мільйонери; середній клас; люди, що знаходяться за межею бідності. Це призводить до серйозних конфліктів між ними, які в умовах сучасної кризи стали дуже частими навіть у промислово розвинених країнах. Наприклад, у США у вересні 2011 р. зародився рух під девізом «Захопимо Волл-стріт», який швидко поширився на багато інших держав. Масові страйки робітників і службовців, маніфестації спричиняють величезні збитки економіці країни. Але робітники і службовці, як правило, домагаються повного або часткового задоволення своїх вимог. Велику роль у вирішенні таких конфліктів відіграє уряд країни і профспілки.

У будь-який момент часу найбільш різноманітні і великі потреби, а отже, й економічні інтереси існують на рівні окремих людей. Проте суспільні інтереси на рівні окремого регіону, країни, певного об’єднання держав, світової спільноти вимагають, наприклад, здійснення заходів із захисту довкілля, з подолання наслідків стихійних лих. Для цього виділяються великі ресурси, що знижує можливості задоволення потреб окремих людей і суперечить їх економічним інтересам, хоча і спрямовано на створення громадських благ. При цьому наводяться дані, що на жителя країни з дуже високим рівнем задоволення потреб припадає в 30 разів більше викидів діоксиду вуглецю, ніж у країні з низьким рівнем задоволення потреб.

Це є однією з причин виникнення сумнівів серед економістів у доцільності економічного зростання для країн, що досягли високого добробуту населення і передусім для США. Як другий вагомий аргумент висувається твердження, що саме економічне зростання не розв’яже проблему бідності, оскільки вона є проблемою розподілу, а не виробництва [5, с. 391 – 392]. Аргументи дуже переконливі на користь, можливо, не повної відмови від економічного зростання, але його обмеження з урахуванням обмеженості багатьох природних ресурсів (нафта, природний газ, питна вода, корисні копалини) і необхідності піклуватися про майбутні покоління людей.

Наприклад, Кіотський протокол був підписаний у м. Кіото (Японія) у кінці 1997 р. на додаток до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, а потім ратифікований більшістю країн світу. У ньому країни визначили для себе зобов’язання по обмеженню або скороченню викидів на період з 1 січня 2008 р. по 31 грудня 2012-го. За цей період планувалося понизити сукупний рівень викидів шести типів газів на 5,2 % у порівнянні з 1990 р. Не підписали протокол тільки Андорра, Афганістан, Ватикан, Сомалі, Сан-Марино.

До кінця 2009 р. протокол був ратифікований 192 країнами, на які сумарно доводиться 63,7 % загальносвітових викидів. Але при цьому США не ратифікували цей протокол, а Канада вийшла з нього, хоча на ці країни припадає значна доля загальносвітових викидів парникових газів.

На конференції ООН зі зміни клімату в 2011 р. була досягнута домовленість про продовження дії Кіотського протоколу до прийняття нової угоди. Кіотський протокол став першою глобальною угодою про охорону довкілля, яка ґрунтується на ринковому механізмі міжнародної торгівлі квотами на викиди парникових газів [6].

Досягнутий рівень задоволення економічних потреб значною мірою визначає добробут населення країни. Добробут відбиває забезпеченість населення необхідними послугами, матеріальними і духовними благами. Він вимірюється показниками, що характеризують рівень життя населення.

Серед таких показників можна використати індекс людського розвитку (ІЛР), розроблений ООН, що отримав широке визнання. При підрахунку ІЛР враховуються три показники: рівень валового національнохо доходу (ВНД) на душу населення країни в доларах США; середня очікувана тривалість життя; рівень грамотності громадян (середня кількість років, витрачених на навчання і очікувана тривалість навчання).

Так, за даними за 2011 р., зі 187 країн світу Україна виявилася на 76-му, Білорусь – на 65-му, Російська Федерація – на 66-му, Куба на 51-му місці [7]. Середня очікувана тривалість життя в Україні в 2010 р. знизилася до 74 років проти 77 років у 1990 р., а рівень ВНД – до 6530 дол. проти 8020 дол. у 1990 р.

Для порівняння, у 1990 р. колишній СРСР посідав 33 місце у світі. Як бачимо, жодна з перелічених вище найбільш розвинених республік колишнього СРСР за 20 років самостійного розвитку не змогла навіть наблизитися до результату 1990 р. Доводиться констатувати, по суті, негативну соціально-економічну ефективність ринкового реформування економіки в нашій країні та в деяких інших колишніх республіках СРСР за минулі 20 років.

У 2011 р. найвищі індекси розвитку людського потенціалу мали: Норвегія – 1-ше, Австралія – 2-ге, Нідерланди – 3-тє, США – 4-те місце.

Економічні потреби населення будь-якої країни в умовах товарного виробництва задовольняються тільки за рахунок господарської діяльності, функціонування суспільного виробництва в цій країні і в країнах-експортерах. Це спонукає людей до прямої або непрямої участі у виробництві.

Виробництво – це керований людьми процес, спрямований на забезпечення ефективної взаємодії усіх його факторів з метою виготовлення матеріальних і нематеріальних благ (продуктів) для задоволення індивідуальних і суспільних потреб. Продукти за різними класифікаційними ознаками розділяються на групи. Наприклад, в залежності від подальшого призначення виділяють дві групи:

• продукти виробничого призначення;

• продукти споживчого призначення.

Продукти виробничого призначення (засоби виробництва, предмети праці, енергетичні ресурси) використовують в процесі виробництва, а продукти споживчого призначення призначені для особистого споживання або використання у домогосподарстві. Багато видів продуктів і послуг мають замінники (субститути), тобто здатні замінювати один одного, виконуючи ідентичні функції, задовольняючи ті самі або схожі потреби. Наприклад, потребу людини у білках можна задовольнити споживанням м’яса, риби, хліба, квасолі тощо.

Продукти виробничого і споживчого призначення за матеріально-речовим складом можна поділяти на матеріальні продукти, послуги, об’єкти інтелектуальної власності (винаходи; корисні моделі; твори літератури, мистецтва і науки; комп’ютерні програми; бази даних). В економічній літературі об’єкти інтелектуальної власності відносять до послуг, тобто всі продукти поділяють на матеріальні продукти та послуги.

На думку більшості економістів, і це відбито в документах ВТО та інших міжнародних організацій, відмінною рисою послуги є її нематеріальний характер. У той самий час деякі автори виділяють матеріальні послуги, наприклад, перевезення вантажів, прання білизни, виконання будівельних, монтажних, земляних, ремонтних робіт.

Слід зазначити, що в економічній літературі для позначення матеріальних продуктів виробництва помилково широко використовується термін «товар», хоча під товаром слід розуміти все, що вироблено для продажу на ринку та може задовольнити потреби, тобто матеріальні товари і послуги.

Будь-якій продукт виробництва (матеріальний продукт чи послуга) характеризується певною корисністю. Корисність продукту виробництва – це його здатність задовольняти певні потреби людей. Наприклад, за допомогою легкового автомобіля задовольняється потреба в пересуванні. Для оцінки його корисності використовуються найбільш важливі характеристики: надійність, економічність, довговічність, безпека, швидкість, колір, форма, оформлення салону тощо. Детальніше блага і їх корисність будуть розглянуті у главі 8.

Залежно від продуктів, що виробляються, виділяють виробництво матеріальне і нематеріальне. Виробництво матеріальне – це виробництво матеріальних продуктів. Нематеріальне виробництво – це виробництво послуг, включаючи й об’єкти інтелектуальної власності.

Виробництво носить суспільний характер, оскільки навіть окремий виробник продуктів або послуг, фермер в умовах товарного виробництва бере участь у суспільному розподілі праці. Оскільки задовольняти індивідуальні і суспільні потреби необхідно постійно, то і суспільне виробництво функціонує безперервно. Суспільне виробництво як постійно функціонуючий і поновлюваний процес має назву суспільного відтворення. Матеріальні продукти, що виробляються, поділяють на продукти проміжного і кінцевого споживання. Продукт, який потребує подальшої переробки, є продуктом проміжного споживання. Наприклад, з борошна потім випікають хліб, з тканини шиють костюми, сукні, верхній одяг і тому подібне, з металу виробляють машини побутового і виробничого призначення.

Сукупність вироблених у країні за певний період матеріальних і нематеріальних продуктів виробничого і споживчого призначення формує суспільний продукт.

У процесі функціонування суспільного відтворення суспільний продукт проходить чотири послідовні стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання. Ці стадії тісно пов’язані між собою і взаємодіють. Головну роль відіграє стадія виробництва, на якій і створюється суспільний продукт.

На стадії розподілу визначаються частки окремих осіб, колективів, класів у виробленому громадському продукті. Кожній економічній системі, а в її рамках – кожній існуючій моделі – властивий свій спосіб розподілу створюваного суспільного продукту. Він залежить від рівня соціальної спрямованості економіки і визначається існуючими законами та нормативними актами щодо розміру мінімальної оплати праці, податків на доходи громадян і майно, розміру пенсій, стипендій студентів, соціальних виплат і тому подібне. Від способу розподілу створюваного суспільного продукту залежить рівень стимулів працівників до трудової і ділової активності і продуктивність праці.

Продуктивність праці – це результативність, ефективність конкретної праці за одиницю часу (рік, місяць, доба, година). Наприклад, річна продуктивність праці на будь-якому вітчизняному підприємстві визначається за формулою:

где ПП – продуктивність праці; грн / особу за рік;

РП – річний обсяг реалізованих матеріальних продуктів і послуг у діючих цінах без ПДВ і акцизного збору, грн;

Ч_р – середньооблікова чисельність працівників за рік, осіб.

Реалізованою вважають продукцію, яку відпустили споживачам, а вони її сплатили.

Стадія обміну обумовлена існуванням суспільного розподілу праці за видами економічної діяльності. В кожній з них виробляється визначений порівняно вузький набір матеріальних або нематеріальних благ. Наприклад, основними продуктами металургійної промисловості є чавун, сталь листова, профільний прокат, а споживає галузь продукти багатьох інших галузей промисловості. Тому працівники, зайняті в кожному з видів економічної діяльності, для задоволення своїх потреб потребують матеріальних або нематеріальних благ підприємств багатьох інших видів економічної діяльності. Таким чином, без здійснення обміну виробленими продуктами через реалізацію одних і придбання інших неможливе функціонування суспільного виробництва.

Завершальною стадією руху суспільного продукту, що постійно повторюється, є споживання з метою задоволення особистих, колективних і суспільних потреб, хоча воно існує вже на стадії виробництва у вигляді споживання продуктів виробництва, а також споживання матеріальних або нематеріальних благ працівниками, що зайняті виробництвом. На стадіях обміну і споживання виявляється остаточно якість вироблених матеріальних та нематеріальних благ, а також відповідність суспільного продукту та його структури першочерговим потребам. Відповідна інформація про це надходить на стадію виробництва для прийняття адекватних управлінських рішень.

Суспільний продукт і його структура. В результаті функціонування суспільного виробництва впродовж певного періоду часу (місяця, року і т. д). створюється суспільний продукт у вигляді матеріальних і нематеріальних економічних благ споживчого і виробничого призначення. Суспільний продукт оцінюється в натуральних і вартісних показниках. У натуральній формі суспільний продукт є кількістю вироблених за певний період матеріальних і нематеріальних благ, у тому числі засобів виробництва (машин і устаткування виробничого призначення, комп’ютерів, сталі, чавуну, тканин різних видів і тому подібне), енергетичних ресурсів, предметів споживання (м’яса різних видів, риби, овочів, фруктів тощо), озброєнь, кількість перевезених пасажирів і вантажів різними видами транспорту, кількість вироблених послуг інших видів і так далі).

Проте сукупний об’єм виробленого за певний період часу суспільного продукту можна визначити тільки у вартісній формі, оскільки тільки за допомогою поточних (діючих) і постійних цін (ціни року, прийнятого за базовий) можна в грошовому вираженні порівняти цінності різноманітних матеріальних і нематеріальних продуктів (благ), що входять до його складу.

У колишньому СРСР для вартісної оцінки об’ємів і динаміки суспільного продукту, що створюється у сфері матеріального виробництва, використовувалася система балансу народного господарства. Нині Україна, як і більшість країн світу, для вартісної оцінки об’ємів і динаміки суспільного продукту, що створюється в сфері не лише матеріального виробництва, але і послуг, використовують Систему національних рахунків (СНР), засновану на міжнародному стандарті ООН, переглянутому в 2008 р.

Наприклад, з 1990 по 2008 рік частка машинобудування в структурі промислового виробництва України знизилася з 31 до 14 %, а чорної металургії збільшилася з 11 до 27 % [14].

Це свідчить про негативну тенденцію скорочення частки високотехнологічної продукції в суспільному продукті на користь продукції низькотехнологічної, виробництво якої пов’язане з великим забрудненням довкілля.

Відомо, що в промислово розвинених країнах з ринковою економікою в суспільному продукті переважає частка послуг і знижується частка продукції промислового виробництва інших матеріальних благ. Так, за даними Міжнародного валютного фонду, за 2010 р. частка промислової продукції виробництва склала 22,1 %, а послуг у структурі суспільного продукту США – 76,8 % [8].

Збільшується частка послуг у структурі суспільного продукту України. Наприклад, за даними за 2009 р. у структурі суспільного продукту частка продукції сільського господарства – дорівнювала 10 %, промисловості – 31,2 %, а сфери послуг – 58,8 % [14]. Йозеф Шумпетер вважав, що домінування сектору послуг у структурі суспільного продукту (більше 50 %) є характерним для постіндустріальних економік. Цей висновок справедливий при належному розвитку і виробництві матеріальних продуктів. Але, на жаль, така структура суспільного продукту України досягнута за рахунок деградації промисловості і насамперед машинобудування, а також сільського господарства. Так, з 1991 р. у Харкові зникли такі відомі машинобудівні підприємства, як «Серп і молот», «Харківський завод тракторних двигунів», а «ХТЗ» різко скоротив обсяги виробництва. Нині трактори і двигуни до них в основному імпортуються в Україну. Водночас з’явилося декілька великих міських ринків. Тільки на ринку «Барабашово», найбільшому промислово-речовому ринку східної Європи, зайняті більше 60 тис. осіб. Торгують там переважно продукцією зарубіжного виробництва. Безробіття вигнало на цей ринок і колишній персонал перелічених вище й інших машинобудівних заводів. Економіка країни від цього тільки втратила.

Використання інформації СНР дозволяє робити міжнародні зіставлення. Більш детально система національних рахунків буде розглянута в наступних главах.