Текст бизнес-книги "Методичні рекомендації по застосуванню Закону України «Про оренду державного та комунального майна»"

Автор книги: Михайло Мондровський

Раздел: Юриспруденция и право, Наука и Образование

У рамках здійснення державно-приватного партнерства відповідно до цього Закону та інших законодавчих актів України можуть укладатися договори про: концесію; управління майном (виключно за умови передбачення у договорі, укладеному в рамках державно-приватного партнерства, інвестиційних зобов’язань приватного партнера); спільну діяльність; інші договори.

Договір, укладений у рамках державно-приватного партнерства, може містити елементи різних договорів (змішаний договір), умови яких визначаються відповідно до цивільного законодавства України.

Необхідно зауважити, що проблематика державно-приватного партнерства викликає неабияку зацікавленість науковців та практиків, зокрема з приводу безпідставності визнання оренди державного та комунального майна формою державно-приватного партнерства.

Однією з причин виникнення вказаних обставин є те, що ряд ознак державно-приватного партнерства закріплених статтею 1 Закону України «Про державно-приватне партнерство» зокрема такі як забезпечення вищих техніко-економічних показників ефективності діяльності, ніж у разі здійснення такої діяльності державним партнером без залучення приватного партнера, передача приватному партнеру частини ризиків та внесення приватним партнером інвестицій в об’єкти партнерства не передбачені Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Типові договора оренди не передбачають тісної взаємодії партнерів для отримання спільного господарського результату. Тому не йдеться ані про розподіл ризиків між сторонами, ані про обов’язкове внесення приватним партнером інвестицій в об’єкти партнерства.

Наявна також відмінність між об’єктами оренди та партнерства. Об’єктами оренди є виключно об’єкти, які існують на момент укладення договору, і їх можливий перелік передбачений статтею 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Об’єктами державно-приватного партнерства згідно зі статті 7 Закону України «Про державно-приватне партнерство» є об’єкти, що вже існують, створювані чи придбані, які перебувають у державній або комунальній власності чи належать Автономній Республіці Крим.

Спільним у відносинах оренди та партнерства є те, що їхні об’єкти перебувають у державній чи комунальній власності, або належать Автономній Республіці Крим.

Тому, державно-приватне партнерство передбачає складний господарський зв’язок між партнерами та тіснішу взаємодію порівняно із орендними відносинами.

Стаття 2. Оренда

Для формування чіткого розуміння змісту інституту оренди (найму), насамперед, необхідно з’ясувати сутність ключового терміну – оренда.

Загальне поняття оренди сформульовано в статті 283 Господарського кодексу України та статті 759 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частини першої статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Подібне положення містить частина перша статті 759 ЦК України, де за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Разом з тим у частині другій цієї статті ЦК України закріплено положення про можливість визначення законом особливостей укладення та виконання договору оренди (найму).

За визначенням, наведеним у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 липня 2000 року №181, орендою є правочин, за яким орендар набуває права користування необоротним активом за плату протягом погодженого з орендодавцем строку.

З визначень понять договорів, які дає законодавець, слідує, що оренда відрізняється від відносин найму господарською спрямованістю.

Поняття оренди державного та комунального майна сформульоване у статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» і розуміється як засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Варто виокремити основні характеристики договору оренди державного та комунального майна:

1. Договір оренди є строковим, майно передається в користування наймачеві на визначений строк. Строковість означає обов’язок орендаря після припинення договору оренди повернути майно.

Строк, на який укладається договір, є істотною умовою договору оренди за ГК України та Законом України «Про оренду державного та комунального майна», тоді як за ЦК України, якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.

2. Договір є платним. На відміну, наприклад, від такого договору, як позика, договір оренди завжди передбачає платність, що матеріалізується в формі орендної плати.

3. Користування майном, що відбувається при оренді необхідне «для здійснення підприємницької та іншої діяльності». Цей аспект підкреслює суспільно корисну мету оренди державного та комунального майна, можливість виходу за його допомогою на ринок, не обмежуючись використанням об’єкта оренди для власних (внутрішніх) потреб орендаря.

4. Законодавство встановлює виключний перелік державного та комунального майна, яке може бути об’єктом оренди, що передбачено статтею 4 Закону «Про оренду державного та комунального майна».

5. Об’єкт оренди державного та комунального майна є власністю орендодавця публічного права (держави чи територіальної громади), що обумовлює специфічні ознаки вказаних відносин. Статтею 5 Закону «Про оренду державного та комунального майна» (див. також ст. 287 ГК) в імперативному порядку визначено органи, яким надано право бути орендодавцями державного та комунального майна.

6. Законодавство не містить прямої вказівки на те, в якій формі повинен укладатися договір оренди державного та комунального майна. Проте згідно зі статтею 12 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору. Термін «підписання» вказує на обов’язковість укладання договору оренди у письмовій формі, а також на те, що він є консенсуальним.

7. Договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення сторонами угоди його істотних умов. Спеціальне законодавство щодо оренди державного та комунального майна передбачає процедуру укладання договору оренди, а також визначає істотні умови, за відсутності яких договір оренди може бути визнано неукладеним.

За ЦК України такий договір може бути як реальним, так і консенсуальним, а за Законом України «Про оренду державного та комунального майна» та ГК України такий договір може бути тільки консенсуальним, тобто такий, що породжує права та обов’язки виключно після досягнення згоди з усіх основних умов договору.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» державну політику у сфері оренди здійснюють:

Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва – щодо державного майна. Це передбачається, зокрема, положенням Закону України «Про управління об’єктами державної власності»;

органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, – щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим. Так, відповідно до статті 138 Конституції України, до відання Автономної Республіки Крим належить управління майном, що належить АРК, а згідно положень: статті 26, 28 Конституції Автономної Республіки Крим прийнятої на другій сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 року, затвердженої на підставі Закону України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» від 23.12.1998 №350-XIV; п. 4 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» від 10.02.1998 №90/98-ВР; статей 17, 35 Закону України «Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим» від 16.06.2011 №3530-VI; Положення про порядок управління майном, що належить Автономній Республіці Крим, затвердженим Постановою Верховної Ради АРК від 21.04.1999 №459—2/99, такими органами визначено Верховну Раду АРК, Раду Міністрів АРК, міністерства, республіканські комітети та інші органи в порядку, встановленому законодавством України, нормативно-правовими актами Верховної Ради АРК;

органи місцевого самоврядування – щодо майна, яке перебуває в комунальній власності, що додатково передбачено статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Стаття 3. Правові засади оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності

Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Положення вказаної статті має відображення, зокрема, у частині другій статті 287 ГК України де встановлено, що організаційні та майнові відносини, пов’язані з передачею в оренду цілісних майнових комплексів державного сектора економіки, а також цілісних майнових комплексів, що є комунальною власністю, регулюються законодавством відповідно до цього Кодексу та у частині першій статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» де визначено, що цей Закон регулює організаційні відносини, пов’язані з передачею в оренду майна, майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Важливе значення для регулювання орендних відносин також мають й інші акти законодавства України:

– Цивільний кодекс України (глава 58 «Найм (Оренда)», зокрема §1. Загальні положення про найм (оренду)), Законів України: «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18.01.2018 №2269-VIII, «Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук», «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», «Про наукові парки», «Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності», «Про особливості оренди чи концесії об'єктів паливно-енергетичного комплексу, що перебувають у державній власності», «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу – учасників Державного концерну „Укроборонпром“ та забезпечення їх стабільного розвитку», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про управління об'єктами державної власності», «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні», про Державний бюджет України на відповідний рік;

– Декретів Кабінету Міністрів України: «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається» від 31.12.92 №26—92, «Про впорядкування використання адміністративних будинків і нежитлових приміщень, що перебувають у державній власності» від 11.01.93 №5—93;

– постанов Кабінету Міністрів України: «Про затвердження Методики оцінки вартості об'єктів оренди» від 10.08.95 №629 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.01.2003 №3), «Про Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу» від 04.10.95 №786, «Деякі питання оплати оренди державного майна» від 25.03.2009 №316, «Про затвердження Порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна» від 31.08.2011 №906, Типові договори оренди, затверджені наказом Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 pоку №1774, та ряд інших нормативних актів;

– рішень Конституційного Суду України: у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09.07.2002 №15-рп/2002; у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «Автосервіс» щодо офіційного тлумачення положень статей 177, 760, частини другої статті 777 Цивільного кодексу України (справа про переважне право наймача на придбання військового майна)» від 10.12.2009 №31-рп/2009; у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «VD MAIS» щодо офіційного тлумачення положень статті 786 Цивільного кодексу України» від 03.07.2012 №14-рп/2012.

До наведеного слід зазначити, що багатьма територіальними громадами розробляються Положення про оренду майна, які, при цьому, регулюють організаційні і майнові відносини, пов’язані з орендою майна, які визначені Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Варто зауважити, що зміст та наповнення таких Положень в цілому дублюють норми діючого законодавства, тому вважається, що розробка таких Положень є недоцільним, враховуючи й те, що це не передбачено діючими нормативно-правовими актами України у цій сфері.

Таким чином, усі організаційні і майнові відносини, пов’язані з орендою майна, що перебуває у комунальній власності, визначені Законом України «Про оренду державного та комунального майна», а усі інші відносини, які не визначені діючим законодавством, регулюються відповідним договором оренди.

Разом з цим, відповідно до частини п’ятої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад, відповідно до закону, здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об’єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Також зазначимо, що відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, можна вважати, що правові підстави для прийняття рішень відповідними радами про затвердження Положень про оренду майна територіальної громади відсутні.

Вищевказане також має своє відображення при розгляді Державною регуляторною службою України, яка відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2014 №634 «Про порядок підготовки пропозицій щодо удосконалення проектів регуляторних актів, які розробляються органами місцевого самоврядування» надає висновки до проектів рішень місцевих рад в даній сфері.

Стаття 4. Об’єкти оренди

Частина перша статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначає перелік майна, яке може бути об’єктом оренди за даним законом.

До об’єктів оренди, визначених Законом, належать передусім цілісні майнові комплекси підприємств, їхні структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Цілісним майновим комплексом є господарський об’єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розмішений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

Подібне положення збігається зі статтею 191 Цивільного кодексу України щодо підприємства як єдиного майнового комплексу, де в частині другій цієї статті визначено, що до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

Зазначимо, що в Господарському кодексі України у статті 283 також йдеться про оренду цілісного майнового комплексу. Так, в частині третій статті 283 ГК України передбачено, що об’єктом оренди можуть бути державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання.

Оскільки до складу майна підприємства, крім основних фондів, входять оборотні кошти та інші цінності, то щодо них законодавством встановлений особливий порядок їх передачі. Так, грошові кошти та цінні папери з урахуванням дебіторської та кредиторської заборгованостей орендодавець надає орендареві на умовах кредиту за ставкою рефінансування Національного банку України. Причому надання орендареві в кредит коштів і цінних паперів здійснюється на підставах самостійного кредитного договору, який укладається одночасно з договором оренди на строк, що не перевищує строку договору оренди. У разі розірвання кредитного договору, закінчення строку його дії або припинення договору оренди орендар зобов’язаний повернути надані йому кошти та цінні папери.

Інші оборотні матеріальні засоби, що не належать до грошових коштів і цінних паперів викуповуються орендарем на підставі договору купівлі-продажу, що укладається разом з договором оренди. Порядок викупу оборотних матеріальних засобів визначений у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики оцінки вартості об’єктів оренди, Порядку викупу орендарем оборотних матеріальних засобів та Порядку надання в кредит орендареві коштів та цінних паперів» від 10 серпня 1995 року №629.

Крім того, до об’єктів оренди, згідно із Законом України «Про оренду державного та комунального майна» можуть належати як нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств, так і майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

До об’ктів оренди відносяться захисні споруди цивільного захисту із збереженням їх цільового призначення, крім зазначених у частині другій статті 2 Закону та нерухоме майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, правоохоронних органів і органів доходів і зборів, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, може бути передано в оренду без права викупу орендарем та передачі в суборенду.

В доповнення до абзацу 6 частини першої статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» зазначимо, що відповідно до частини десятої статті 32 Кодексу цивільного захисту України захисні споруди цивільного захисту можуть використовуватися у мирний час для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядком використання у мирний час захисних споруд цивільного захисту для господарських, культурних і побутових потреб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року №138 (далі – Порядок) встановлено вимоги до використання у мирний час захисних споруд цивільного захисту для господарських, культурних і побутових потреб.

Так, відповідно до частини дванадцятої статті 32 Кодексу цивільного захисту України, пункту 4 Порядку захисні споруди можуть використовуватися у мирний час для потреб суб’єкта господарювання за умови приведення їх у готовність до використання за призначенням у строк, визначений паспортом захисної споруди, але не більше 12 годин.

Захисні споруди можуть передаватися у мирний час в оренду для задоволення потреб суб’єкта господарювання із збереженням цільового призначення таких споруд.

Договір оренди захисної споруди, що перебуває на балансі підприємства, укладається відповідно до Типового договору оренди захисних споруд, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 №138 (див. Додаток 9).

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року №786.

Оскільки законодавством у сфері цивільного захисту не передбачається особливий перелік документів, який має подаватися орендарем для укладення договору оренди захисної споруди та з врахуванням абзацу 3 пункту 4 Порядку, згідно якого використання для потреб суб’єкта господарювання захисних споруд державної власності здійснюється з урахуванням вимог законодавства у сфері управління об’єктами державної власності, випливає висновок, що орендар має надати орендодавцеві, при бажанні укласти договір оренди майна, пакет документів згідно з Переліком документів, які подаються орендодавцеві для укладення договору оренди майна, що належить до державної власності, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 15.02.2013 №201.

Разом з цим, при укладенні договору оренди, для належного визначення умов договору, орендодавцеві необхідні – паспорт та облікова картка захисної споруди, які складаються балансоутримувачем після прийняття в експлуатацію завершеної будівництвом захисної споруди або за результатами її технічної інвентаризації як об’єкта нерухомого майна.

Відповідно до частини другої вказаної статті Закону про оренду, не можуть бути об’єктами оренди цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), цілісні майнові комплекси структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), казенних підприємств, що здійснюють діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів (правові та організаційні засади державної політики щодо обігу в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів визначено Законом України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори»), а також цілісні майнові комплекси казенних підприємств (порядок створення та особливості господарської діяльності яких визначено статтями 76, 77 ГК України).

Зауважимо, що в Законі про оренду, законодавець не вніс зміни та визначає, що не можуть також бути об’єктами оренди об’єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 №2163-XII, який втратив чинність 07.03.2018 на підставі Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» №2269-VIII від 18.01.2018.

У частині другій статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (2163-XII) визначено критерії віднесення об’єктів до таких, що мають загальнодержавне значення.

Ці ж об’єкти зазначено у частині другій статті 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18.01.2018 №2269-VIII.

Це, зокрема, об’єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об’єкти права власності українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України. До такого майна віднесено майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого законом встановлено особливості приватизації), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільної оборони, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, правоохоронних та органів доходів і зборів, що безпосередньо забезпечує виконання цими органами встановлених законодавством завдань, майно закладів охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги. Проте не все майно, яке перебуває на балансах зазначених органів, відповідає вказаному критерію віднесення до майна, що має загальнодержавне значення.

Так, у будівлях міністерств і відомств є допоміжні та інші не пристосовані для безпосередньої роботи апарату і техніки міністерств і відомств приміщення. Такі приміщення (або їх частини) використовуються балансоутримувачами, наприклад, для розміщення їдалень і буфетів. З метою розміщення закладів харчування, а також аптечних, газетних і книжкових кіосків, закладів зв’язку, побутового обслуговування тощо вони можуть передаватися в оренду.

Зазначені приміщення можуть бути об’єктами оренди за умови надання органом, уповноваженим управляти відповідним майном, висновку про те, що вказані об’єкти не підпадають під вищевказані критерії, а також дозволу на оренду і передбачених статтею 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» висновків щодо умов договору оренди.

Крім того, не може бути також об’єктом оренди те майно, яке включене до переліку об’єктів права державної власності, що не підлягає приватизації, затвердженого Законом України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07 липня 1999 року №847-XIV, які випускають підакцизну продукцію, крім цілісних майнових комплексів, що випускають підакцизну продукцію, переданих в оренду до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 29 червня 2004 року.

Як показує судова практика, для встановлення того, чи підлягає майно підприємства передачі в оренду, недостатнього лише факту відсутності найменування підприємства у вищезазначених переліках об’єктів, що не підлягають приватизації. Для цього також необхідно проаналізувати статутні документи підприємства, з метою визначення того, чи належить продукція, яку випускає підприємство до підакцизної.

Також згідно переліку частини першої статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не можуть бути об’єктами оренди:

майно, що забезпечує цілісність об’єднаної енергетичної системи України та диспетчерське (оперативно-технологічне) управління;

майно підприємств урядового, фельд’єгерського та спеціального

зв’язку; майно підприємств, що провадять діяльність у сфері метрології, сертифікації та стандартизації;

об’єкти космічної діяльності;

захисні споруди цивільного захисту: в яких розташовані пункти управління;

призначені для укриття працівників підприємств, що мають об’єкти підвищеної небезпеки;

розташовані у зонах спостереження атомних електростанцій та призначені для укриття населення під час радіаційних аварій;

установи виконання покарань та слідчі ізолятори;

полігони, будови, споруди, устаткування для захоронення твердих промислових та побутових відходів, скотомогильники;

автомобільні дороги, крім тих, що належать підприємствам до

першого розгалуження їх за межами території цих підприємств;

злітно-посадкові смуги, що мають стратегічне значення;

акваторії портів, гідрографічні споруди, захисні гідроспоруди (греблі, дамби, вали, моли, насипи) та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури і споруди зв’язку, енерговодопостачання та водовідведення, залізничні колії (до першого розгалуження за межами території порту), навчальний та гідрографічний флоти;

водосховища та водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди (крім гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми);

магістральні та міждержавні електричні мережі (лінії електропередачі);

магістральний трубопровідний транспорт, що обслуговує потреби

держави в цілому;

магістральні нафто-, газо-, аміакопроводи та підземні нафто-

та газосховища.

Окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об’єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.

Обмеження, встановлені цією статтею, не поширюються на передачу в оренду державного майна у складі магістральних газопроводів та підземних сховищ газу, що входять до Єдиної газотранспортної системи України, підприємству або підприємствам на строковій платній основі без права відчуження для здійснення функцій оператора Єдиної газотранспортної системи України та/або оператора підземного сховища газу. Зазначена передача майна в оренду може здійснюватися виключно з метою та на виконання зобов’язань, взятих Україною відповідно до Закону України «Про

ратифікацію Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства» на підставі договору і на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, з урахуванням принципів додержання економічної безпеки держави.

Частиною третьою статті 4 Закону передбачено, що цей перелік не є вичерпним, оскільки законодавчими актами України може бути доповнено перелік підприємств, майнові комплекси яких не можуть бути об’єктами оренди.

Так, певні обмеження містяться у:

– Декреті Кабінету Міністрів України «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається» від 31.12.1992 №26—92, в якому передбачено, що передача в оренду майнових комплексів чи відокремленого майна, які забезпечують діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, може провадитися тільки з дозволу зазначених органів. Відсутність дозволу є підставою для припинення договору оренди.

– Законі України «Про мораторій на відчуження від редакцій державних та комунальних засобів масової інформації приміщень та майна», де в статті 3 передбачено, що тимчасово, до набрання чинності законом про реформування державних та комунальних засобів масової інформації, встановлюється мораторій на передачу приміщень та майна в оренду чи інше користування фізичним і юридичним особам.

– Законі України «Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок», де статтею 2 передбачено, що нерухоме майно друкарень, видавництв, інформаційно-виробничих комплексів, що увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) на базі майна, переданого у державну чи комунальну власність згідно з Законом України «Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність», може бути об'єктом оренди виключно редакцій засобів масової інформації, друкарень, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок. Перепрофілювання цих об'єктів забороняється. Статтею 4 Закону визначено, що Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном підприємств, що увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) на базі майна, переданого у державну чи комунальну власність згідно з Законом України «Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність», як орендодавці на вимогу заснованих органами державної влади, місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, державними науково-дослідними установами, навчальними закладами, трудовими колективами редакцій засобів масової інформації, друкарень, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, а також творчих спілок зобов'язані укласти договір найму (оренди) на невизначений строк приміщень, в яких перебувають ці редакції, друкарні, видавництва, книгарні, підприємства книгорозповсюдження, творчі спілки, в порядку та за тарифами, встановленими для бюджетних організацій.